В’януть бáйдуже і пишно
Ружі нашого рум'янцю.
Лиш камзол стягли тугіше:
Злидарі ми – як іспанці.
Гору зрушимо скоріше
Ми – ніж дáрма хліб до рота!
До усіх гордот колишніх –
Голод наш: нова гордота.
У навиворіт напнутій
Мантії Врагів Народу
Свідчимо всією суттю:
Цибулина – і свобода.
Ломове життєве дишло
Гонору не перебило
Скакуну. Як би не вийшло:
– Цибулина – і могила.
Скажемо побіля входу
В Рай, під деревцем мигдальним:
– Царю! На святах народу
Злиднювали – як гідальго!
***
Пышно и бесстрастно вянут
Розы нашего румянца.
Лишь камзол теснее стянут:
Голодаем как испанцы.
Ничего не можем даром
Взять – скорее гору сдвинем!
И ко всем гордыням старым –
Голод: новая гордыня.
В вывернутой наизнанку
Мантии Врагов Народа
Утверждаем всей осанкой:
Луковица – и свобода.
Жизни ломовое дышло
Спеси не перешибило
Скакуну. Как бы не вышло:
– Луковица – и могила.
Будет наш ответ у входа
В Рай, под деревцем миндальным:
– Царь! На пиршестве народа
Голодали — как гидальго!
