Усе хотіла
Кинути й піти…
В світи далекі… суто веселкові…
Там чисті плеса… чисті!… але ти
Тримав мене…
і квіти барвінкові
Жбурляв до ніг…
І де ти їх збирав?!!
Долоні обпікали, як закляття…
Мій світ згоряв… О... як мій світ – згоряв!
Вже вічність
вишивала мені плаття…
А ти кричав
- “Не приміряй! Не - руш!!!”
Нависло небо синню кубометрів…
І я стою – на Роздоріжжі Душ…
А поміж нас –
Безглуздя кілометрів…
Безглуздя вчинків…
Дотиків… образ…
Згорнулось в саван… і лягло на плечі…
І в божевіллі хаотичних фраз –
Лише одна
– “Зостанься ще на вечір…”
Лише одна
– “Зостанься ще на грань…
Де біль стікає в кришталевий смуток…
На заполярну паморозь мовчань…
На безнадійну
зоряність стокруток…”
І ще сказав
– “Зостанься - на Вітри…
Які дощенту спопеляють душу…”
Та я – ішла… і ти сказав – “Гори!”
І я – горю!…
і я – згоріти………. мушу!…
“Зостанься ще на грань… Де біль стікає в кришталевий смуток… На заполярну паморозь мовчань… На безнадійну зоряність стокруток…” - як завжди, неперевершено!
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Как будто страшной песенки
Веселенький припев -
Идет по шаткой лесенке,
Разлуку одолев.
Не я к нему, а он ко мне -
И голуби в окне...
И двор в плюще, и ты в плаще
По слову моему.
Не он ко мне, а я к нему -
во тьму,
во тьму,
во тьму.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Легко і ... гаряче! 
Дякую!Натали 
