Небо долоню лиже,
Начебто кіт сметану.
З того повільно тану,
Небо стає все ближчим.
Я мов туман розлився
Тихо понад травою,
Сивою головою
З білим туманом злився.
Ранок встає спокійним,
Теплим, до мене добрим,
Сонце, як булка здобна,
Скоро проміння здійме.
Літня надходить днина,
Довго її чекали,
Десь всі страхи розтали,
Небо додолу лине.
Доброму знову бути,
Настрій такий, як треба,
Тихий пташиний щебет
Більше не дасть заснути.
Вірш безподобний! Які свіжі образи - "небо долоню лиже" - на світанні саме начебто так. Тільки далі - "додолу лине" трохи збиває. Здається, ранок закінчується тим, що небо шугає вверх? Чи ні?
Мірошник Володимир відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Таки догори! треба дописати. А то провідало небо, а додому коли? Радий, що зайшли і поділись враженнями.