З прадавніх посивілих літ
У муках корчилося слово,
Крізь глибину страшних століть
Пробилась і зміцніла мова.
Її слова – найбільший скарб
Для єдності мого народу.
Їх сила дужча у стократ –
Від Бога справжня нагорода.
Її слова – найбільший сніп,
Що зріс під сонцем полуденним,
Отой святий насущний хліб,
Який вживаємо щоденно.
Її слова – дитячий сміх,
Молитва матері до Бога,
І найцінніші від усіх
Слова ті щирої любові.
Її слова – тривога й біль –
Вони в житті цім місце мали.
І дітям накажи, й собі,
Щоб мову рідну зберігали!
9.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
Твір написаний ще у 2012році, тому й писала я тоді про біль України у минулому часі. У сні страшному не могла уявити, скільки болю нас чекало попереду.
Спасибі, Ніночко, що читаєте.
Виставила цей вірш, щоб нагадати, що мова наша - мова нашого народу, що вона потрібна, як хліб, як вода у щоденному вжитку. Бо знову чую від деяких депутатів, що внесений законопроект про мову не на часі.
А Вам спасибі.
