На землю, як і в душу мовчазну,
Приходять холоди господарями
Потішитись холодними дарами,
У вітру взять мелодію сумну.
Завії плач в ушах рве тишину,
У розпачі не мовкне вечорами.
Луна, замерзши, крадеться дворами,
Щоб скаржитись на себе лиш одну.
Тепліше йти думкам у край родимий.
Сміліше в білий світ зирнути млі.
Підперти небо не терпиться диму.
Свята ідуть морозною ходою.
І марить лугом сіно на столі.
І щедрою сніг пахне Колядою.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 7
І на зямлю, і ў сціхлую душу
Прыходзяць халады гаспадарамі
Пацешыцца халоднымі дарамі,
Перахапіць дыханне скавышу.
Плач завірухі ў цішыні ўвушшу
Не моўкне роспачнымі вечарамі.
Азябшы, рэха крадзецца дварамі
Пакрыўдзіцца сабе, як спарышу.
Цяплей спяшацца думкам на радзіму.
Смялей на белы свет глядзець імгле.
Падперці неба не цярпіцца дыму.
І святы йдуць марознаю хадою.
І трызніць лугам сена на стале.
І пахне снег багатай Калядою.
