Дзвенів, як посуд, містечковий люд,
Хто йшов, хто біг, немов вхопивши жару.
Містечка не буває без базару,
Де обдере боки морока й труд.
І продавалось тут немало чуд.
Очам ставало різного товару.
Вертався одинак додому в парі.
Щедрішав фунтами скупого пуд.
Як сніг, рублі новесенькі хрустіли.
Несміло позіхали мідяки.
Як морква-каротельочка маліли
Дні в молодиць, що спритно продавали
Утіхи літа з легкої руки –
Й безбатченків так тяжко годували.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 17
Звінеў, як посуд, местачковы люд,
Хто йшоў, хто бег, нібы ўхапіўшы жару.
Мястэчка не бывае без базару,
Дзе клопат счэша ўсім бакі, як склюд.
I прадаваўся тут і цуд і ўпуд.
Хапала воку рознага тавару.
Вяртаўся адзінец дадому ўпару.
I на фунты шчадрэў скупечьі пуд.
Як снег, рублі навенькія хрумсцелі.
Нясмела пазяхалі медзякі.
Як морква-каратэлька, карацелі
Дні ў маладзіц, якія прадавалі
Усмешкі лета з лёгкае рукі
I цяжка безбацькоўцаў гадавалі.
