Крізь асфальт проростають пагони юності
І смарагдом блищать під сонячним ликом.
Навіть травень здається незрілим, як юнга,
Бо кохання уперше тріпоче листям.
Шелестіти удвох, брунькувати серцями,
Розквітати пелюстками щастя в імлі,
Берегти побудовані душами храми,
Щоби вірності промінь не зник на землі.
І тоді вже чекати повторення знову,
Щоб розбити єднанням важкості камінь.
Розростеться гілля із плодами любові.
І коріння чеснот зміцніє з роками.
Вірно Світланко, якщо любов міцна, то і коріння могутнє, і щастя повна чаша. У любові сила наша. Шкода лише, дивлячись сьогодні у чат, що не всі це розуміють. Кожну ситуацію можна вирішити не ображаючи людську гідність.
Гарно!Незрілий травень все ж принесе кохання і придасть йому сили прорости. Мудро! 
Особливо в Фейсбуці йдуть словесні "бої", на жаль, ні культури, ні толерантності. 
