Благаю, помовч, спини
потоки даремних слів.
Промовлять най мрії мої
і лілії снів твоїх.
Моє серце чує безмірно
мову любови твоєї, -
вона тремтить у воді
поміж річкових очеретів,
розсіюється в імлі,
колишеться в гіллі сосновім,
(і в місяці потайнім) і в
серці твоєї долі...
Благаю, вогню не згаси,
того, що в мені палає!
Потоки даремних слів
спини і помовч, благаю!
Х.Р.Хіменес; пер. з ісп. - О.Міськової
_______________
LA QUE HABLA
Cállate, por Dios, que tú
no vas a saber decírmelo.
Deja que abran todos mis
sueños y todos tus lirios.
Mi corazón oye bien
la letra de tu cariño.
El agua lo va temblando
entre los juncos del río,
lo va estendiendo la niebla,
lo están meciendo los pinos
(y la luna opaca) y el
corazón de tu destino...
¡No apagues por dios, la llama
que arde dentro de mí mismo!
¡Cállate por dios, que tú
no vas a poder decírmelo!