Сьогодні пристрасть Паоло танцює в моїм тілі,
тріпоче серце, від сяйної мрії п’яне:
сьогодні пізнаю я радість бути вільним
як серцевина хмільної троянди.
О жінко, плоть і мрія, зачаруй мене і полони,
на шлях мій вилий сонячний свій келих:
най твої дикі груди шаленіють в мому жовтому човні,
хмеліючи від юності, цього вина священного.
Спиваймо вдвох його з тремтливих наших чаш,
з цих млосних чаш єства іскристого,
допоки насолоди нашої струмує чад.
П’яніймо. Не спиняймо це палке сп’яніння.
Ніколи, жінко, пломінь світла, м’якоть плоду білого,
не стане м’якшим шлях, допоки сум не принесе.
Засіймо цю рівнину перед тим, як гору виорем.
Спочатку є життя, а потім смерть.
І після того, як сліди зітруться наші на дорозі
й розтане білий дим наш в невагомій голубіні,
— ці стріли золоті, що марно розтинають зорі, —
куди тебе, моя Франческо, здіймуть мої крила!
*IVRESSE (фр.) Сп'яніння
Пабло Неруда
переклад з ісп. О.Міськової
_______________
IVRESSE
Hoy que danza en mi cuerpo la pasión de Paolo
y ebrio de un sueño alegre mi corazón se agita:
hoy que sé la alegría de ser libre y ser solo
como el pistilo de una margarita infinita:
oh mujer —carne y sueño—, ven a encantarme un poco,
ven a vaciar tus copas de sol en mi camino:
que en mi barco amarillo tiemblen tus senos locos
y ebrios de juventud, que es el más bello vino.
Es bello porque nosotros lo bebemos
en estos temblorosos vasos de nuestro ser
que nos niegan el goce para que lo gocemos.
Bebamos. Nunca dejemos de beber.
Nunca, mujer, rayo de luz, pulpa blanca de poma,
suavices la pisada que no te hará sufrir.
Sembremos la llanura antes de arar la loma.
Vivir será primero, después será morir.
Y después que en la ruta se apaguen nuestras huellas
y en el azul paremos nuestras blancas escalas
—flechas de oro que atajan en vano las estrellas—,
¡oh Francesca, hacia dónde te llevarán mis alas!
як важко щось перекладати ... 
