Де нас черті не носили,
там і не було.
А тепер – дай, Боже, сили
скочити в село.
А тепер дай, Боже, грошей
їхати і йти.
І ніхто не допоможе, –
Господи, прости.
І усім дається право,
поки сили є,
почекати у держави
нібито своє.
Революцію чекали,
ніби, не дарма.
Наче і не обіцяли,
того, що нема.
Наче, – слава Україні! –
як усі кричав.
Не канючу зайві гривні,
не качаю прав.
Ніби маю і не маю
пенсію свою.
І усе, що получаю,
армії даю.
Є ще інколи до столу
сало і кутя.
Не живу, а економлю
ніби на життя.
А буває, ще й радію,
ніби у бою,
що любити я умію
націю свою.
А коли дійду до тями,
поганяй тоді до ями –
слухати траву.
Ой, ще є чого радіти,
що бодай на тому світі
може й поживу.
Вже зібрався він до ями...
Господи, прости!
Як приходили до тями
наші козаки?
Коли ворога розбили!
Після гульок – теж...
Бо і націю любили,
і дівчат... – без меж!
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ніби маю і не маю
пенсію свою. цей мотив нагадав казку "Про розумну дівчину", якій пан загадав прийти до нього "і не босою і не взутою, і з подарунком і без подарунка"... думаю, Ви казку ту знаєте
(...а чи бувають крони - не крислатими?... ак на мене, то бувають... тому уточнення не зайве - але то таке...)
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І казку пам'ятаю, і "речка движется и не движется" і крислаті дуби, які обов'язково мають розкішну крону.