І ще одна осінь, і ще одне літо,
Квитків, щоб вернутись, нема де купити.
Все далі і далі від першого крику,
Тяжіння Землі нас зв'язало довіку.
Пов'язані разом любов'ю та страхом –
Комусь йти на бал, а комусь і на плаху.
Годинник все меньше піску відсипає,
А дні, наче коні, все швидше тікають.
А згодом вони вже як стомлені коні -
Не можуть так швидко тікать від погоні.
Але по інерції з кола не сходять -
Штовхаються, б 'ються...
Молодші обходять...
І загнаний падає в хмару із пилу,
Без сил і бажань, наче прямо в могилу.
Душа відлітає у світ білим птахом,
А тіло зникає, розвіявшись прахом.
І ще одне літо, і ще одна осінь...
Проклюнеться пташка - не зникне назовсім.
Правдиво... Так побудований світ і нічого змінити не можна... То ж живімо повноцінним життям, щоб залишити що-небудь після себе у пам'яті людей і не жаліти про марно прожиті роки. (Ото я розумний! Аж страшно! Як Горький...)
Наталі Рибальська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тільки не варто себе заганяти. Треба ще й задоволення отримувати від того, що робиш. Тоді твої справи знайдуть відгук в серцях інших.
Правдиво... Так побудований світ і нічого змінити не можна... То ж живімо повноцінним життям, щоб залишити що-небудь після себе у пам'яті людей і не жаліти про марно прожиті роки. (Ото я розумний! Аж страшно! Як Горький...) 
