Ти жива іще, моя старенька?
Я ще теж. Привіт тобі, привіт!
Хай тобі над хаткою легенько
Той струмить вечірній дивоцвіт.
Пишуть щось, що ти таїш тривогу,
І сумуєш сильно по мені,
Що ти часто ходиш на дорогу
В старомоднім ветхім шушуні.
І тобі в вечірній синій тьмі цій
Видяться видіння усе ті ж:
Наче хтось мені в кабацькій бійці
Засадив під серце фінський ніж.
То дарма, рідненька! Вгомонися,
Це тяжке лиш марення бере,
Не такий гіркий я вже п’яниця
Вмерти щоб, не бачачи тебе,
Ніжний, як і був з пори ще тої
І мої всі мрії лиш у тім,
Швидше щоб від туги бунтівної
Повернутись в наш низенький дім.
Я вернусь, як білу вишиванку
Наш садок одягне весняну.
Тільки ти мене вже на світанку
Не буди, немов колись від сну.
Не буди того, про що я мріяв,
Не хвилюй того, що не збулось. –
Надто рання втрата й безнадія
У моїй душі змінили щось.
І молитися не вчи мене. Не треба!
У старе немає вороття.
Ти одна мені натомість неба,
Ти одна мій дивоцвіт життя.
Забувай же за свою тривогу,
Не сумуй так сильно по мені,
Не ходи так часто на дорогу
В старомоднім ветхім шушуні.
