СОНЕТ XVI (Я ЛЮБЛЮ КЛАПОТЬ ЗЕМЛІ…) /переклад П. Неруди/
Я люблю клапоть землі, якою ти є,
бо іншої зірки не маю
у преріях цих планетарних. Повторюєш ти
множення Всесвіту неокрайого.
Очі широкі твої - це світло,
що сяє для мене з сузір’їв розколотих,
шкіра твоя пульсує, немов стежки
що ними крізь дощ пролетів метеор.
Стегна твої для мене повніші за місяць,
із сонця глибокий твій рот і його солодкість.
Стільки палючого світла, як мед у тіні,
серце твоє обпечене довгим червоним промінням.
Прориваюсь крізь жар твоїх форм, і тебе цілую,
маленьку і планетарну, географію і голубку.
Пабло Неруда
пер. з ісп. О.Міськової
___________
SONETO XVI
Amo el trozo de tierra que tú eres,
porque de las praderas planetarias
otra estrella no tengo. Tú repites
la multiplicación del universo.
Tus anchos ojos son la luz que tengo
de las constelaciones derrotadas,
tu piel palpita como los caminos
que recorre en la lluvia el meteoro.
De tanta luna fueron para mí tus caderas,
de todo el sol tu boca profunda y su delicia,
de tanta luz ardiente como miel en la sombra
tu corazón quemado por largos rayos rojos,
y así recorro el fuego de tu forma besándote,
pequeña y planetaria, paloma y geografía.
