У мами курки Квокотушхи і тата Кукурічка було п’ятеро курчаток: дві дівчинки: Піпі та Іпі, та три хлопчика: Куку, Куко та Кукі. Коли діти підросли, то пішли до 1 класу пташиної школи, де вчилися різні свійські птахи – гуси, качки, кури й індики . Вчителькою діток-першокласників була індичка пані Гельгуха. Вона любила своїх вихованців. Вчила їх виразно говорити, читати, писати, рахувати зернята, овочі та фрукти, малювати хатини, небо, сонечко, співати пташині пісні, ліпити з глини різні вироби. На уроці фізкультури виводила пані Гельгуха своїх підопічних надвір, де вони гуляли, робили фізичні вправи, бігали, стрибали та грали в ігри. Розучувала зі своїми учнями вчителька також вірші, п’єски до свят. Діти залюбки виступали в актовій залі школі перед учнями інших класів та перед своїми батьками.
Коли вони були вже у 3 класі, вчителька їм сказала їм:
- Наступного тижня, в четвер, будемо проводити свято «День умінь». Треба, щоб кожен з вас у цей час показав те, що він вміє гарно робити.
- Я вмію гарно виїдати все з тарілки , - сказав індик Дик-Дик.
Всі засміялися.
- Не сумніваюся в цьому, - відповіла вчителька Дик-Дику. - Гарно виглядаєш. Великий і кругленький! Але я хочу, щоб ви, діти, інші вміння показали – пісню заспівали, наприклад, похвалилися своїми досягненнями у спорті, заграли на музичному інструменті, станцювали танок, дослід якийсь провели, щось незвичне виліпили з глини тощо.
- Зрозуміло, - мовив Дик-Дик.
З того дня учні почали готуватися до свята. Непомітно прийшов четвер – день, коли кожна пташка мала б похвалитися своїми вміннями. Вчителька запропонувала провести свято у спортзалі, бо там мати є (спортивні матраци), сітки, ворота і акустика хороша. Всі пристали на це й організовано пішли до спортзалу. Першими зважилися показати свої вміння індики. Поки Чок віджимався 20 разів від лави, його сестричка Ичка у коробці з піском, яку принесла із собою, намалювала квітку. Діти поплескали їм.
- А ти чого, Дик-Дику нічого не показуєш? – спитала пані Гельгуха.
- Я виступлю пізніше. Перед тим, як ми виходили з класу, я пиріжок із горохом з’їв, він ще не перетравився у шлунку.
- Всі розреготалися.
- - Гаразд, - мовила вчителька.
- Після індиків бажання виступити виявили брати-гусаки – Гак та Гек. Вони показали, як уміють передавати м'яч один одному при грі у футбол і забивати його у ворота. Гуска Уска сама станцювала польку. Сподобався її танець дітям. Качка Крячка і качур Кряч, які ходили до спортивної школи на секцію з баскетболу, показали, як вони вміють закидати м’ячі у сітку. А Куку та Куко сіли за столик і в оточенні своїх однокласників зіграли партію в шахи. Куку переміг, але плескали діти обом, бо обоє старалися й уміло робили ходи. Потім всі посідали на матраци, щоб слухати пісню «Сонце встало», яку зголосилася заспівати Іпі. Піпі вийшла з нею. Вона підіграла сестрі на скрипочці, вміла це робити, хоч, може, й не дуже майстерно, бо лише рік відвідувала Школу мистецтв. Все ж школярі були в захваті від виступу сестричок. Гусаки почали кричати: «Браво!» Решта підхопили цей вигук. За гусаками дав згоду виступити Дик-Дик. Індик сказав, що покаже всім, як він вміє високо стрибати. І показав. Перестрибнув не тільки через стілець, а й через сітку волейбольну. Всі заплескали. Залишився один учень, який не виступив. Ним був Кукі. Він сидів з опущеною головою. Пані Гельгуха помітила це, вона підійшла до півника, спитала його:
- Що з тобою?
- Я нічого не підготував.
- Чому?
- Бо нічого такого особливого не вмію робити.
- Але ти гарно вчишся. В тебе відмінні результати з усіх навчальних дисциплін. Знаю, що ти й художні книжки читаєш, шкільна бібліотекарка казала мені, що часто до неї забігаєш.
- Так. Я люблю читати книжки, тому на інше не маю часу.
- То, може, ти розкажеш нам щось з того, що прочитав?
- Це я можу, - відповів Кукі і почав розказувати казку про Котика та Півника.
Та так цікаво! З інтонацією! З рухами! Як справжній артист! Діти дивилися на півня із захопленням, аж дзьоби порозкривали. Коли Кукі закінчив переповідати казку, однокласники подарували йому гучні оплески.
- Пані Гельгухо, - мовила Піпі, - мій братик Кукі ще й віршики якісь пише.
- Це правда, хлопче? - спитала вчителька.
- Пробую займатись віршуванням, - відповів їй півник. - Мені це цікаво робити.
- Ну, хоч один вірш тобі вже вдалося скласти?
- Два вдалося.
- То зачитай якийсь із них, якщо можеш, - сказала пані Гельгуха.
- Гаразд.
І Кукі почав декламувати:
Люблю маму я і тата,
Школу, друзів і родину.
Люблю книжечки читати,
Пізнавати Батьківщину.
Діти знову почали міцно лапками бити, виражаючи таким чином своє захоплення його вміннями. Коли півник сів за парту, вчителька сказала: «Дорогі діти! Кожен з вас показав свій талант, свої вміння. Продовжуйте їх розвивати. На завершення уроку пропоную вам скласти прислів’я, які б підходили до теми нашого свята».
Куку підняв руку першим, він сказав:
- Не хочеш стати на шлях невдахи, грай у шахи.
- Молодець! - похвалила пані Гельгуха.
- Хто співає, у того душа розцвітає, - мовила Іпі.
- Згідна, - сказала вчителька.
- Хочеш спритність розвивати, у футбол навчися грати, - промовили Гак і Гек, вони це удвох склали.
- Чудово! - відреагувала пані Гельгука. Ще хтось придумав прислів’я?
Учні мовчали.
- А ти що скажеш, Кукі?
- Хто багато читає, той вірші складає, - мовив півник.
- Не завжди так. Хоча для того, щоб скласти самому вірш чи якийсь інший літературний твір, треба і справді багато читати.
- Ну, тоді…, - трішки подумавши, випалив Кукі: «Щоб навчитися щось робити, треба лінощі не ловити .
- О, а це в десяточку! - сказала пані Гельгуха, всміхнувшись.
Усім дітям-пташенятам у їхніх щоденниках під кінець уроку вона написала «Молодець!» або «Молодчина!» А Кукі залишила такий запис: «Великий молодець!» Півник був задоволений, як, зрештою, й усі учні класу.
Наступного дня вчителька зустріла в коридорі директора пташиної школи, він кудись поспішав.
- Пане Гольче Барвиновичу, зупиніться на хвилинку, хочу вам щось сказати.
- Кажіть, - мовив директор, спинивши свій хід.
- Вчора я зі своїм класом проводила свято «День умінь» і зайвий раз пересвідчилась, що в мене пречудові учні – талановиті, працьовиті, відповідальні! Я така рада!
- І я радий це чути, - відповів їй пан Голь. – Вітаю вас і ваших вихованців.
ID:
978577
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.03.2023 18:03:22
© дата внесення змiн: 05.02.2024 19:20:18
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
