Дратують так під-час ходьби
застряглі камені в підошві.
Якби вернути час, якби...
Де ждуть приходу листоноші,
як дива й вироку, бо все
що принесе, долонь торкнеться,
очей торкнеться, віднесе
туди де захолоне серце,
або зігріється від слів,
які здолали час і простір.
Хтось лист спалив, хтось відповів,
хтось розірвав його від злості,
хось може й зовсім не читав.
Не знаю зараз я як саме
спинити плин буденних справ,
що, мов каміння під ногами
і дочекатися листа,
що ти напишеш не чорнилом,
та в нім не менша теплота.
Тобі надійним буду тилом.