***
А,попри все, на завтра буде ранок...
Десь - в сажі й попелі, а десь - як на картині.
Пірнем у юрби в спільнім самотинні,
У пошуках спасіння й забаганок.
Ще маятник Фуко не зупинити,
Хай скільки в світі вже пролито крові.
І миті ллються,стигнучи у слові
Небагатьох, хто може говорити.
А поки вечір грається у щастя,
І звістки горя ще не долетіли,
Стоїть в пітьмі Любов осиротіла
На роздоріжжі відчаю й причастя.
Подай їй руку, подихом зігрій,
Не дай замерзнути її вустам гарячим.
Ми надто часто стільки років плачем.
Крізь сльози посміхнутися зумій.
