Без настрою ранок чомусь прокидався:
Похмурий, плаксивий дивився в вікно.
А, може, таким лиш мені він здавався,
Бо й в мене недуже. Десь збіг вже давно..
Та треба ж робити із цим щось нарешті.
Без гумору день, як прокисле вино.
Неначе весна, без цвітіння черешні,
Я вчуся радіти малому давно...
Нелегко дається порада-наука.
Яку ж собі радість придумать в цей час?
Та раптом почула. Це пташка знов стука.
Така ось пригода була і не раз.
І я засміялась... Розумна пташина.
Не встигла ще корму насипати їм.
Ця радість моя - це маленька краплина.
Та настрій підняла у серці моїм...
------------------------------------------
Дякую Ірині Чорній за ідею...http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478473 Історія невидумана, правдива.
Часто заглядують до мене у вікно синички, яких я годую уже багато років..
Гарний вірш, Надія.
Вранішній сум початку вірша переможений радісттю простого стукання звичайної малої пташки синички. Це немов воскрісіння світлих почутів у душі. Інколи достатньо маленької іскорки, щоб розійшлася темрява. Тож не важливим стає, що навколо тебе, важливим стає, те що ти помічаєш і що пускаєш у своє серце і душу.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Сергію, за такий чудовий коментар, за розуміння!
Теж співучо, та амфібрахійно! Сум - це ностальгія
по активності! А пташки - к добру! Буде звісточка...
і нове захоплення! Вітаю з успіхом, Надіє!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олексо, за підтримку.. Дві синички заглядали недавно мені у вікно.. Дивилися, ніби хотіли мене про щось попередити... Та так і сталося другого дня... Неприємність...
Ось і не вір у прикмети...