Коли слова звучать, як музика,
Від подиву і вітер завмира.
Немає більшого спокусника,
Бо слово до мурашок пробира.
Я поринаю в ці акорди, сподіваюсь,
І зовсім іншим бачу тепер світ.
( А іноді я все ж таки вагаюсь)
Але ж слова, як ніжний вишень цвіт.
Буває сумніви заляжуть ненароком:
Чи вірити потоку пишних фраз?
Снують думки: не стали б, щоб уроком.
Чи, може, вони просто для прикрас?
І в пам"яті зринають твої руки.
Вони не мають серця і очей.
Та здатні випромінювати звуки,
Коли вони торкаються плечей.
Я в очі подивлюсь тобі уважно...
Яка у них осяйна глибина!
Слова і руки все уважно зважу.
Яка тут дивина.... І сумнів обмина.
