(Низка хокку)
«Проходять чорні коні
і люди лиховісні
глибокими ярами
гітари.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
* * *
Сосновий праліс.
Слухаю голос вітру.
Падають шишки.
* * *
Голоси людей.
На піщаних пагорбах
Повзуть мурахи.
* * *
Тільки спів птахів
На пустищі полину
Висить в повітрі.
* * *
Біла тополя
Не потрібна нікому –
Як моє життя...
* * *
Нескінченний степ:
Тільки гарячий вітер
Господар вічний.
* * *
Кола на воді
Холодних сірих калюж
Від крапель дощу...
* * *
Господар лісу
десь ховається в хащах
Серед туману.
* * *
Місяць оповні,
Кажани волохаті,
Туман нерухомий.
* * *
Краплі дощиська
Про них – літеплих, важких
З сумом згадую.
* * *
Знову дощ, дощ, дощ.
Серед мокрого листя
Старий сумний пес.
(Написано в бліндажі «Вівторок» в перерві між обстрілами. Світлина автора.)
Хайдзине!Чому я не згідна з четвертим хокку? Може тому, що біла тополя потрібна на цьому світі? Бо дає притулок для птахів, прохолоду у спеку для перехожого, збагачує повітря киснем. Та зрештою, навіть коли біла тополя буде зрубана, вона зігріє когось вогнищем. Поете, Ваше життя теж має цінність, і мету, і призначення.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На жаль, багато хто бачить себе нікому не потрібними.... На жаль....