Лежить Стьопа на дивані,
Поснідавши зрання,
А в його дружини Гані –
Сльози і зітхання.
Що сама вона все тягне,
Невже така мода,
Що у жінки крім дітей –
Кухня, хлів, городи?
Ще й ледачий чоловік
(Дав Бог дармоїда),
Всі в цьому роду такі
Із прадіда – діда.
-Що я - ледар, це ти, Ганю,
Лишнє вже загнула.
Ти бачила, як Писанка
Літака тягнула?
Різні у жінок є долі
На життєвій ниві,
Ти ж дивилася проект
«Зважені й щасливі».
Легко, думаєш, тягнути
Двадцять одну тонну?
Тобі цього не збагнути
До самого скону.
З чоловіка толку мало:
Ще й тягнути не почав –
Упирався, намагався,
І від розпачу кричав,
Обливався, бідний потом,
Наче десь у тропіках,
Бо зробили на проекті
Із нього дистрофіка.
І це ж треба – в день весілля
(Є ще дурість в нас така),
Відірватись від застілля
Й волочити літака!
Вся родина була п’яна…
Я судить беруся,
Що того аероплана
Тягла сама Руся.
Про свою нелегку долю
Не балакай більше,
Сама бачиш, що жінкам
Буває ще гірше.
А ти, Ганю, слава Богу,
Гарна і здорова,
Трішечки перепочила –
Іди рубай дрова!
Дякую, Валечко, за гарну оцінку!
Жінка і коня на скаку... 
