На синьому плюші князь-місяць щербатий
приліг відпочити, а може, й поспати,
та зовсім сердезі сьогодні не спиться,
бо кличе Велика щораз Ведмедиця.
—Дивися, сусіде: забрьохана осінь
бреде по калюжах, а ноги-то босі.
Від самого рання й весь день до смеркання,
як та чорнороба. Яка з неї пані?
У праці горьовій зносилась одежа…
Часу не марнує й за часом не стежить.
Колись допізна так колгоспниці в полі
собі на руках гартували мозолі:
гектари сапали, пололи, збирали,
прийшовши додому, варили і прали,
добра научали синочків і доньок,
їм болі здували з колінець й долоньок —
від самого рання й весь день до смеркання—
ще й призро їх звали бабами, не пані.
—А чим ми могли їм зарадить з тобою?-
зітхнув-крякнув місяць й накривсь з головою.
Колише в візку ведмежа Ведмедиця:
—Ой, люлі, маленька, тобі чом не спиться?
Чарівність всесвіту і зворушливість минулих реалій в Вашому достойному вірші!
Моя бабуся розказувала як працювала за трудодні і робила ланку. Важкі були часи. А коли вони легкі?!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Поєднали вміло сучасність із минулим...
Дякую за насолоду від прочитаного Вашого твору,дорога Валентинко! Рада знову зустрічі з Вами!Щастя Вам і палких почуттів та емоцій! Сонячного Вам настрою і теплих радісних днів!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А чим ми могли їм зарадить з тобою?-
зітхнув-крякнув місяць й накривсь з головою.
Колише в візку ведмежа Ведмедиця:
—Ой, люлі, маленька, тобі чом не спиться?
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чарівність всесвіту і зворушливість минулих реалій в Вашому достойному вірші! 
Дякую 
