Жінко, я був би сином твоїм, аби спивати
молоко з грудей, як із джерела,
споглядати б тебе бажав, повсякчас спізнавати -
в золоті сміху, в голосі кришталя.
Відчути б тебе у жилах своїх, як Бога в озерах,
преклонити сумні свої кості з пилу й вапна,
бо єство твоє йтиме безболісно поруч мене,
і виллється у строфу – чисте од всього зла.
Коли б знав, як любить тебе, жінко, коли б я знав! -
Кохав би, як досі ніхто й не вІдав!
Помер би – й лише
ще дужче б кохав.
І по тому
любив би більше
і більше.
Пабло Неруда, пер. з ісп. О.Міськової
Amor
Mujer, yo hubiera sido tu hijo, por beberte
la leche de los senos como de un manantial,
por mirarte y sentirte a mi lado y tenerte
en la risa de oro y la voz de cristal.
Por sentirte en mis venas como Dios en los ríos
y adorarte en los tristes huesos de polvo y cal,
porque tu ser pasara sin pena al lado mío
y saliera en la estrofa -limpio de todo mal-.
Cómo sabría amarte, mujer, cómo sabría
amarte, amarte como nadie supo jamás!
Morir y todavía
amarte más.
Y todavía
amarte más
y más.