Літній ранок… сонце в плечі,
Щось у діда думки лелечі
Де сьогодні,час, день подіти?
Не гріх птахом, було б злетіти,
І податись кудись подалі,
Щоб від баби , ще й від печалі.
Розгортав спогадів сторінку,
Нещодавно, вже гнав горілку,
У сараї пляшку приховав,
Та й сальце між шифером запхав.
Пролунав чийсь дзвінок до діда,
Це Петрович, пізнав сусіда,
-Ну що йдем, мо» відсвяткуймо?
Порадієм, чи погорюєм.
Як старим, вже знімати стреси,
Хоч новин немає із преси,
Щоб потішитися хоч трохи,
Русня гине, неначе блохи.
Чи то з горя, випити трішки,
Але й дуже, зболені ніжки,
Не той час, роки воювати,
Наче рак, вилазиш із хати.
Давно жінка, вже не ласкає,
Й за роботою, дорікає,
Кричить часто - Йди помагати,
Я не зміг за всім доглядати.
Он сміття, геть винести треба!
Хай їй грець, дуже болять ребра,
Кілька днів, їй зранку торочив,
Чи, як впав, чи знов хтось зурочив,
Та той біль, треба вгамувати,
Тож приходь, будем святкувати!-
А Андрій хоч і Петрович,
Іде пусто, то ж не родич,
На халяву любить пити,
Ще й добреньким закусити.
У сараї тішились удвох,
По куточках, лиш човг та й човг,
Сховав пляшку, де - забувся,
Як індик, сусід надувся.
Я по- дружньому, на плече
Поклав руку,- Шукаймо ще!-
Ледь знайшли, ото раділи,
Від бажання, аж горіли.
У руках, кружки солдатські,
Хитрі погляди - піратські,
- Боже дай, посмакувати!
Та раденько святкувати!-
Сусід трохи, почав злиться,
-Закусить,все ж так годиться!-
Я рукою махнув,- Будьмо!-
Він же всупереч,- Мо» сядьмо?!-
Певно сала ти жалкуєш? -
-Це капець, мабуть жартуєш?!-
Йду до шифера відразу,
Побілів, -От вб’ю заразу,
Це ж хтось вкрав, от біса в дишло,
І чому, оце так вийшло?!-
Потягнув, схоже ганчірку,
Очі вирячив на дірку,
-Щось хіба, могло долізти,
Сальце те, копчене з’їсти?
Я ж під вечір його сховав,
От п*скуда, рушник жував.-
Зарядився дід бажанням,
Як дать раду сподіванням?
Щоб все ж, гарно відпочити,
Лице, в багно не вмочити.
Співучим голосом каже,
-Чи звірятко з’їло хиже...
Не гиджуся, то ж не єврей,
Я до гнізд, піду до курей.-
Сяють очі, несе яйця,
Воно ж треба, ото трясця,
Зашпортнувся, жовта пика,
Матюки, сусід шле стиха.
Це капець, оце так свято,
Надій мали й мрій багато,
Від страждання - горять вуха,
І чому така житуха?!
Немов вітер скрізь й по кутках,
Кружки повні у їх руках,
Пили жадібно, як солод,
По спині пекучий холод,
Очі вилізли на лоба,
Роздирає,пече злоба,
Смак свяченої водиці,
Мать вчорашня, із криниці.
Уста - зморщений вареник,
Міх думок, пала скажених.
Враз у дверях постать баби,
Рухи вправні, як до зваби,
-Я шукаю, де ж подівся?
Моє щастячко, зігрівся?
Погляд хитрої лисиці,
-Ой то в тебе, що на пиці?
Аж засяяли зіниці,
-Чи то вибач на обличчі?
Страшно бачить, ти ніби мрець,
-От дурепа, це ж від яєць!-
-Й я журюсь, в чому причина?-
Це Петровича дружина,
Поруч з нею появилась,
Тіло сіпалось - так злилась.
Діда вуса, аж трусились,
Чи баби́, ви показились?!
-Ми ж хотіли тихо, мирно!
-А не буде надто жирно,
Від нас потай святкувати,
Чи навчала,отак мати?-
Знов сусідонька волає,
У очах вогонь палає.
-Дід у баби - миротворець,
Як умілий змієборець,
-О, мій Павлику, коханий,
Нині настрій непоганий.
Коли поруч, ти зі мною
Я, як квіточка весною.-
Підійшла, сіла на сіно,
Позирнула й акуратно,
Витягає з поли пляшку,
Та й зітхнула досить важко,
До сусіда посміхнулась,
Й до сусідки повернулась,
-Ми не пили, щоб пиляти,
Будем разом святкувати!
Гарне свято Петра й Павла
Жінка в діда, ніби пава,
На підносі трима курку,
На рядно, дід кладе цурку
-І коли приготувала?
Чатував, ти ж ніби спала,
Та давай, постав поближче,
Давно в шлунку вітер свище.
Нащо нам, пусті розмови,
Ще в такий, цей день святковий!
Підкрадався теплий вечір,
У сараї тихий гамір,
Є що випить й закусити,
-Хай би нам, війну спинити!-
Линуть тости, тішать життя,
Жага бачити майбуття,
Блиски мрій, світяться в очах,
Перемоги б, діждатись нам!
13.07.2023р
ID:
989900
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.07.2023 10:06:18
© дата внесення змiн: 27.08.2024 03:45:04
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
