Хвилі обмивають
скелі над водою,
над проваллям темним
дівчина сидить,
в золотистих косах
зірочник фатою,
у прозорих грудях
плач її тремтить.
Плаче гірко серце,
що її згубило,
що колись казало:
люблячи живи,
серце, що з прощальним
криком ще любило,
і знайшло могилу
в водяній траві.
Хвилі все плескають
в скелі над водою,
глухо заплітають
відголос і зов,
над проваллям темним
вічною струною
ллється тужна пісня –
смерть там і любов.
Теодор Траянов
Русалка
Вълните запират
под тъмните чуки,
над тъмната бездна
русалка седи,
в златистите къдри
звездица блещука,
молитва трепери
в прозирни гърди.
Зове тя сърцето,
що нявга погуби,
що първен у нея
живот съживи,
сърцето, що с писък
прощален залюби
и гроб му приготви
в подводни треви.
Вълните се плискат
под тъмните чуки,
и глухо преплитат
и отзвук, и зов,
над тъмната бездна
звучи и блещука
безсмъртната струна
на смърт и любов.