Збіґнєв Герберт Пан Когіто розглядає в дзеркалі своє обличчя
Хто розписав наші обличчя наче віспою
каліграфічним почерком виводячи свої „о”
а від кого маю подвійне підборіддя
від якого ненажери якщо вся моя душа
зітхала за аскетизмом для чого очі
посаджені так близько то ж він а не я
видивлявся з хащів набіг венедів
вуха надто відтопирені дві мушлі зі шкіри
мабуть спадок від пращура який ловив відлуння
гуркочучого бігу мамонтів в степу
чоло не надто високе думок надто мало -
жінки золото землі не дадуть звалитися з коня –
князь думав про них але вітром мчав по дорогах
роздирав пальцями мури і раптом з голосним криком
падав у порожнечу щоб повернутися в мене
і все ж я купував у мистецьких салонах
пудру мікстури мазі
помади для шляхетності
прикладав до очей мармурову зелень Веронезе
Моцартом стирав вуха
удосконалював ніздрі запахом старих книг
у дзеркалі успадкований мною
мішок обличчя для ферментації древньої плоті
середньовічної хтивості і гріхів
палеолітного голоду і страху
яблуко падає біля яблуні
тіло скуте різновидом ланцюгів
так я програв поєдинок з обличчям.
Zbigniew Herbert PAN COGITO OBSERWUJE W LUSTRZE SWOJĄ TWARZ
Kto pisał nasze twarze na pewno ospa
kaligraficznym piórem znacząc swoje "o"
lecz po kim mam podwójny podbródek
po jakim żarłoku gdy cała moja dusza
wzdychała do ascezy dlaczego oczy
osadzone tak blisko wszak to on nie ja
wypatrywał wśród chaszczy najazdu Wenedów
uszy zbyt odstające dwie muszle ze skóry
zapewne spadek po praszczurze który łowił echo
dudniącego pochodu mamutów przez stepy
czoło niezbyt wysokie myśli bardzo mało
- kobiety złoto ziemia nie dać się strącić z konia -
książę myślał za nich a wiatr niósł po drogach
darli palcami mury i nagle z wielkim krzykiem
spadali w próżnię by powrócić we mnie
a przecież kupowałem w salonach sztuki
pudry mikstury maście
szminki na szlachetność
przykładałem do oczu marmur zieleń Veronese`a
Mozartem nacierałem uszy
doskonaliłem nozdrza wonią starych książek
przed lustrem twarz odziedziczoną
worek gdzie fermentują dawne mięsa
żądze i grzechy średniowieczne
paleolityczny głód i strach
jabłko upada przy jabłoni
w łańcuch gatunków spięte ciało
tak to przegrałem turniej z twarzą
У відповідь додала фото поета. Нетлінна краса. 
