Мого сонета полиновий цвіт,
Онучко Домінічко дорогая,
Пишу тобі. Мій усміх догоряє,
Стає коротша стежка у цей світ.
Почав боятись снів я і приміт,
Хоч поки добросерда наглядає.
Хай домовик від страху вберігає,
І вовк щоб не ступив тобі на слід.
Так душу молодить твій вигук: діду!
Відкину радо старості жалі.
Бо старість пішки йде, а клопіт їде.
За спиною з роками тяжчий клунок.
Та треба ще побути на землі,
Якщо послало небо подарунок.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 19
На згадку палыновы свой санет,
Унучка Дамінічка дарагая,
Пішу табе. I ўсмешка дагарае,
I карацее сцежка ў гэты свет.
Пачаў баяцца сноў і ўсіх прыкмет,
Пакуль цікуе самая благая.
Хай дамавік твой страх аберагае,
Каб воўк не наступіў табе на след.
Мне маладзіць душу твой выгук: дзедзя!
За шчырасцю старэць няма калі.
Бо старасць пешкі йдзе, а клопат едзе.
Цяжэе за спіной з гадамі клунак.
Ды затрымацца трэба на зямлі,
Калі паслала неба падарунак.
