Оголена, ти проста, як лінія руки,
округла і земна, маленька і прозора,
в тобі – поспілість яблука і місячні стежки,
оголена, ти вузька, немов порожній колос.
Оголена ти блакитна, неначе ніч на Кубі,
у коси стиглі зорі і лози заплелись,
оголена ти жовта, шляхетна й величава,
як храм розкішний золотий липневої пори.
Оголена ти маленька, як твій тендітний палець,
аж доки не зійде зоря рожевого світання, –
тоді, як в підземелля, вся нагість утіка
й у вбрань буденність поринає:
краса твоя тьмяніє, вдягається, зникає…
І знову – о знову – ця оголена рука.
Пабло Неруда, пер. з ісп. О.Міськової
Desnuda eres tan simple como una de tus manos,
lisa, terrestre, mínima, redonda, transparente,
tienes líneas de luna, caminos de manzana,
desnuda eres delgada como el trigo desnudo.
Desnuda eres azul como la noche en Cuba,
tienes enredaderas y estrellas en el pelo,
desnuda eres enorme y amarilla
como el verano en una iglesia de oro.
Desnuda eres pequeña como una de tus uñas,
curva, sutil, rosada hasta que nace el día
y te metes en el subterráneo del mundo
como en un largo túnel de trajes y trabajos:
tu claridad se apaga, se viste, se deshoja
y otra vez vuelve a ser una mano desnuda.
