Три стадії життя людського є,
Три ступені, як в кораблі космічнім.
З ними людина світ цей пізнає,
Іде з народження аж до відходу в вічність.
І кожна ступінь вигорає раз,
Лиш в пам*яті лишається навіки,
У снах приходить, повертає в час
І роздуває сльози на повіках.
На першій стадії, чи ступені ми все
Вбираємо, як губка, для пізнання.
Вона дитинство й юність в вись несе,
І радість успіху і біль розчарування.
На другій, основній - це зрілість літ,
Твої звитяги і твої здобутки,
Найвищий сенс і надшвидкий політ,
У перемогах перші сходи смутку.
Той смуток третю ступінь полонить,
В аналізі прожитого блукає
І досвідом нажитого спішить
Ділитися, поки ступінь палає.
Безповоротність пройдених шляхів,
Збагачена набутими скарбами,
Веде нас в вічність Божих берегів
По зведеними нами же мостами.
Лишається лиш пломінь ступеней,
Космічний пил, що осідає в душах.
Хоч хтось колись згадає, що тепер
В ім*я життя спалити зараз мушу?!
Ігоре, доброго дня. Чому так сумно? Я теж все частіше замислююсь над питанням:що таке життя і хто я в ньому? Вірш, як завжди, заставляє подивитися на себе зі сторони. Дякую.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це вам дякую, чому сумно? Це не сум, це аналіз прожитого
Філософія, роздуми над сенсом буття. Добре, коли люди над цим замислюються.Що сьогодні за день - мені також навіяні подібні роздуми, перелились у вірш.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Може магнітні бурі? Мене щось часто на таке «пробиває» - напевне вік, дякую, що прочитали
Мене щось часто на таке «пробиває» - напевне вік, дякую, що прочитали 
