Скільки хат , тепло віддавши ,
Пусткою стоять ,
Занавіски в битих вікнах
В протягах тремтять.
Голі стіни, піч в руїнах
Ні даху, ні стелі ,
А бували у хатах тих
Колись дні й веселі…
Як приходили до них
Дні мокрі, холодні
Не страшили справжніх ґазд
Негоди природні.
Загатою обкладали
Білосніжні хати ,
Лиш віконниці блищали
З теплої загати.
Хата, - сіни і « ванькир »,
П’єц великий в « салі « ,
Діточок на лежаку,
Наче на вокзалі.
Лампа керосинова ,
« Ходіки « тік-так ,..
Картоплі в « мундирах «
Неповторний смак .
Потріскує « ріщє « ,
Вогонь миготить ,
Тепло гріє душу
Хату веселить.
Довгі спогади про давнє,
Довгими ночами …
Тож наслухались ті стіни
В свій час вечорами.
Про Кармелюка і Гонту,
Про славних ГетьмАнів,
Про походи козаків
Проти бусурманів.
Місяць повний заглядав
Крізь шибки до хати ,
Чи гостює там тепло ,
Чи всі лягли спати ?
І оазою тепла
Була та хатина
Радів тому і старий ,
Раділа й дитина ,..
А тепер покинули ,
Як те гніздо птахи ,
Пішло звідси і тепло
Тільки в стінах цвяхи
Розпинають бідну хату
За що ж така доля ?,
Зажурилась , нахилившись ,
Над нею тополя .
Чи часи такі настали , -
З нами щось не те ?,
Що от так напризволяще
Лишаєм СВЯТЕ !
28.11.2012 р.
