В зимовий вечір глянь на небо:
Там зорі посміхаються тобі.
І ти згадай, як я відверто,
В коханні зізнавався при дощі.
Та все змінилось - зорі стихли,
І голос мій не милий вже тобі,
А серце досі не остигло,
Хоч ніби місяць лютий на дворі.
Я знаю, слів моїх не треба,
Вони розвіються, мов білий дим.
І от відкрив в собі поета,
Мабуть, щоб не залишитись німим.
А я писатиму щоденно,
Допоки вітер віє в небесах,
І ти не знатимеш напевне,
Кому присвячені мої слова.
В зимовий вечір плаче небо -
Це зорі захлинаються від сліз,
А все тому, що ми так грубо
Розбили вщент казковість наших мрій.
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... прикро, адже більшості бід можна було попередити, якби тільки розум приходив трошки раніше... та навіть і невдачу у коханні можна розглядати як урок для життя.... і коли, дасть Бог, зустрінемо нову любов, будемо любити кожною клітинкою свого тіла і ніколи не допустимо закінчення цієї любові....
болить, болітиме ... радий Вашому візиту 
... шкода, але що тут вдієш .... 
