В нічному небі погасли ліхтарі
І місяць лиш торкається смереки,
В своїй печалі самотньо занімів,
Бо час прощання серцю так нелегкий.
Вона ще юна, а він не молодий,
Роки в коханні зовсім непомітні,
Та невідривно їх зв’язані вузли
Розтанули, як сніг позаторішній.
А голос півнів сьогодні не зумів
Торкнутись тих, кого серця любили.
І не знайти їм в полоні навіть снів,
Що втратили - забути нема сили.
Вогонь у грубці іще не догорів -
Із димарів щось біле вгору в’ється
І місяць досі шукає берегів…
А там не ждуть, а там невірні серцю.
Вічна тема на землі - КОХАННЯ. Одного воно меже зробити щасливим, іншого - нещасним. Нехай на вашому шляху зустрінеться та, яка зробить ваше життя щасливим.
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... Ви не повірите - цей вірш планувався просто, як опис природи, але ж ні - місяць закохався в смереку, вона ж (по своїй юності) стала невірною ... про щоб я не писав, завжди зявляються почуття
дякую Вам за теплі слова
не сумуй Галинко, це, мабуть, зима так повпливала на смереку, а як ні, то місяць - він же молодий - ще знайде свою смеречку 
