(прочитавши вірш І.Б. «Соняхом цвісти»…)
На хвильку спинися, заглянь мені в очі, послухай:
як був я далеко від рук твоїх, вуст і очей –
холодну, міжзоряну там відчував порожнечу, –
і Всесвіт в руках моїх весь, коли ти у обіймах!
І знай ще: допоки ти поряд, так близько, що я
твій погляд, твій подих коханням своїм відчуваю –
в високих небес вже нічого просити не стану,
бо маю тебе, – а це більше всіх милостей неба;
Лише у Того попрошу, кого серце зве богом:
«Дай змогу, дай час, щоб зробити щасливою Жінку!»,
бо я вже щасливий – любов’ю, що в серце вселилась,
і тим, що мої полинові стежки зігріває.
Стою перед Жінкою-щастям і цим зізнаюся:
Я – долі боржник і тих днів, що звели нас під небом.
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Линочко, дякую, та то ж хіба вірш? - невміле слово невдалого залицяльника.
але я завжди гарним та старанним учнем був, навчуся ще серденька рзбивати жіночі!
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
хоч і біло, та втрапив? - а от у неї спитаємо, і не доведи небо, щоб перечити стала, ціну набиваючи та більшого вимагаючи! тоді вже не в біле вдягну кожне слово!
Якби ж так - від щастя запалювалось іще одне щастя, і передавалося воно як вогонь від серця до серця.
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
а воно по іншому і не стається, лише стається дещо інше: або ми, або ви у всій силі серця свого ллєте (ллємо) на ці вогники то воду студену, до океани злості та сліпих емоцій...
а потім про всесвітні трагедії кохання вірші та поеми складаємо.
такі ми вже...
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вже як про вірш - то і нехай би як вдався, а от питання мови - у вас причіпок не знайшлося - ото мені як медаль!
ще з лексикою української мови - то я вже дружбу воджу,а от синтаксис, стилістика, побудова фраз і логічність їх, відповідність нормам - це ще гори роботи для мене.
тому якщо нема "спотикачів" - я вельми радий!
дякую, що затратили час!
Якби ж так - від щастя запалювалось іще одне щастя, і передавалося воно як вогонь від серця до серця.
