Добігло літо швидко до кінця,
Діброви запалила юна осінь –
Ознака це осіннього лиця,
Та сонечко теплом хвилює й досі.
Ген чорнобривців вишикувавсь ряд
І осені вони найбільш радіють,
Пан-бархатом, немов вогнем, горять,
І мають довго ще цвісти надію.
Дощі полощуть поле й неба синь,
Водою напувають щедро квіти,
У обіймах ранкової роси
Застигли айстри - диво з див у світі.
Чекають осені і люди, і земля,
Немов сім’я чекає на родини,
А коли світ побачить те маля,
То крила щастя виростуть в людини.
Й земля, мов породілля, теж здихне,
Обов’язок здійснивши свій високий,
Лиш після цього, мов дитя, засне:
До Благовіщення їй буде спокій. 10.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарно!!!
