|
Як і обіцяв у своєму "АНОНСІ", доповідаю про
виконану з дня оголошення тайм-ауту роботу!
Написана книга, присвячена 50-річчю пам’яті
мого односельця академіка В.Г.Дроботька під
назвою "Відданість науковій істині" (у співавторстві
з донькою вченого, об'ємом 270 сторінок тексту
(1.5 інт., 4 А). Книга подана до друку, вийде у в ц. р.
у видавництві "Наукова думка". В додатку серед
іншого розміщена і моя поема з анонсованою тут
назвою. Вона містить 5 частин, 2 з яких викладено
мною тут. Далі буде...
На фото: прижиттєвий портрет ученого, роботи
відомого художника, 1957 рік.
І. Пролог
Там, де Удай з Лисогором
Обнялися, щоб нести
Разом тихі води в море,
У заплавах квітнуть трави,
Осока й очерети;
В пагорбах, що зліва й справа,
Причаїлись берести
І берези білокорі...
Хто ж те знав, що білосніжність
Цих красунь впаде ув очі
Раз кмітливим дігтярям,
Щоб берез цнотливу ніжність
Підкорити трударям:
У степу на схилі ночі
Часто чути скрип коліс;
То скрипів чумацький віз,
Везучи із Криму сіль
До вкраїнських міст і сіл...
Так було не ‘дне століття –
І за миру, й в лихоліття
В давнину, але не нині –
В тім краю, де Дігтярі –
Дивне сельбище в долині –
Причаїлось при горі*.
__________
* Лиса гора розташована на правому березі Удаю
навпроти гирла Лисогору неподалік від села Лиски
Удай – річка невеличка,
Та не раз від ятагана
Татарина-бусурмана
Кров текла в ній, не водиця...
Невеличка річка тая
Все прожите пам’ятає,
Пам’яттю живе й донині
(І село в її долині)
Про славетні дні народу,
Про поборників свободи...
.
Слава в пам’яті ізтерта
Тих, що дбали про безсмертя
Не лише свого народу,
Але й – Богові в угоду –
На здоров’я тих людей,
Що жили в скорботний день
Небезпечних пандемій,
Включно й ти, народе мій!..
...Так на Удаї жило
Звичайнісіньке село
Дігтярі собі, допоки
Не упало в ревне око
Одному із Галаганів,
Що мав вдачу непогану
Відмивать ту славу діда*,
Не осталось щоб і сліду
Від ганьби перед народом
За осквернену свободу.
Й ось потомок Галаган,
Вже поважний в мирі пан
Ставить замок там високий,
Що й донині тішить око...
Згодом він його дарує
Губернатору Полтави,
Там губернськая управа
Фахлікбез організує...**
ІІ. Син свого роду
1.
... Та й навіщо це пишу я?..
Бо ж мені сказать хотілось,
Що в селі в сім’ї Дроботька,
Що з недужими турботу
Мав***, на радість народилось
Сірооке дитинча...
Швидко сплинув райський час –
Вже нелегка мить гряде
(Жити як і вчитись де?),
Бо опряга-смерть забрала
Вітіного батька...
Сина ж мати згодом слала
Вишкіл здобувати
В гімназію, що в Прилуках...
__________
*Мова йде про зраду Прилуцького полковника
Гната Галагана Іванові Мазепі у війні з Росією у
1709 році.
**В частині Маєтку Галагана в Дігтярях, дарованому
громаді було відкрито ремісниче училище, яке в наш
час відоме як сільськогосподарський ліцей.
***Григорій Дроботько – батько Віктора – працював
фельдшером, помер від Виразки шлунку у 1894 році.
Все було – удачі й муки,
Не жалівсь нікому,
Що вже зуби молодецькі
Набили оскому
Від письмен латинських, грецьких...
2.
...Треті півні вже пропіли.
Гімназист при свічі,
Пише почерком несмілим,
Стомлюючи вічі,
Про дівочий ніжний стан,
Ігри і кохання,
Як невіглас і «профан»
Завдавав страждання
Гімназійним дівам,
І як автор не сприймав
Франтів говірливих,
Інше кредо Віктор мав:
«Той індивід, котрий прилюдно
Кричить, упевнений в собі,
Форсить, як правило, усюди
Й щасливий у своїй судьбі...
То у такого, вір, і мало
Немає в серці ідеалу,.
Той чоловік, повір, такий,
Хоч показний, але пустий…»
«Гімназист» – сумна поема,
Правда про гульвісу,
Автор в лоні ж у богеми –
Це вже інша пісня!
Пише вірші і балади,
Ще й уміння має
З лицедійства, бо в театрі
Різні ролі грає*
Словом, тішиться дитина,
Та ще й інших тішить
Всім життям своїм людини,
Що живе – не грішить.
Так і став би він поетом
Чи артистом, може,
Якби серце не щеміло
При останнім ложі
Його батька, що так рано
Відійшов у Лету,
Чим наніс нестерпну рану
Юному поету…
3.
Й ось романтик-гімназист
В Університеті:
Ескулапом вже був зиск
Стати – не поетом.
_________
*Як свідчить "Щоденник" В.Г.Дроботька, він у віці
до 9 років брав участь у дитячих виставах, що
організовувались у маєтку Галаганів. За деякими
даними, дещо пізніше він виступав як актор у
народному театрі м. Ромен разом із відомою
актрисою землячкою Г.П. Затиркевич-Карпинською.
Тут науки всі конкретні –
Що ближчі до діла:
Мають інше за предмети –
Хворі душу й тіло.
Взявся Віктор за науку,
Як до всього брався,
Бо набив і серце й руку
На тому, чим грався
У дитинстві вдома,
Де були і гуси, й кури,
Й звірі невідомі…
Він до них в дні теплі літа,
Було, тайно крався.
А тепер – о боже-світе! –
До розтинів вдався,
Незважаючи на страхи,
Що повинен вмерти
Індивід-невдаха…
Та невдовзі гарт для серця
Став йому пригідний.
…Та не був плеканцем долі
Віктор в дні побідні
Революції за волю…
4.
Вкраїнські селяни ще п’ятого року
Повстали за землю – земля тут нівроку.
Уже й дігтярівці шикують колони:
Виходь, небайдужий, в ком дух не холоне!
Крокують селяни-повстанці… Ідуть,
В руках транспаранти й хоругви несуть.
«Пани-павуки! Не визискуйте нас!
Земля хай – селянам!» – волає Тарас.
Попереду Віктор – студент-першокурсник:
«Дай землю і волю нам, пане-розпусник!»
…Зібралось на вигін повстале село…
А той, хто не вийшов, тому «повезло».
Бо сотня козача руша вже з Прилук,
Щоб гасла іх, лозунги вирвати з рук,
Повсталих селян, запроторить за грати:
Як землю ділити – ви будете знати!
…В Прилуцькій тюрмі їм і темно, і пусто,
Хоч люду у камерах безліч. Не пустять
Туди ані матері, ані сестри,
Щоб щось побратимам з їди принести.
В тюрмі часу відлік: години – роки,
Бо час зупинився для них, і руки
Ніхто із свободи їм вже не подасть,
Бо грати завадять, кайдани і власть.
Та ось змилостивися раз прокурор –
Пом’якшив студенту «суда приговоръ»
Й відправив під нагляд властей в те село,
Де серце юначе раніше цвіло*.
А іншим – відсидка в тюрмі до весни,
Яка у Прилуки прийшла із Десни,
Чи, мо' з Петрограда, де світло заграв
Вкраїнський матрос запалив і… програв...
Та то вже є пісня про інші часи,
А нам – повертатись у наш час. Проси,
Проси, юний Вікторе, судну управу,
Щоб зняти судимість й навчання поправить…
Та де там?.. В селі він відсидів два роки,
Перш ніж до навчань повернувся. Уроки
З наук природничих він жадібно «гриз»,
І ректор йому в нагороду дав приз…**
5.
Отже, в Університет
Віктор враз подався,
Як отой тупий «запрет»
Прокурора знявся.
…Два роки дались в знаки –
Треба ж доганяти,
Вчився ж Віктор залюбки –
Все хотілось знати.
І поринув знов в науку,
Та ще й у медичну,
І дісталась йому му́ка
Взнати гадку вічну:
Чому люди так завчасно,
Ненароком, рано
Від хвороб серцевих часто
В болях помирають.
І студент кмітливим оком
Ворога примітив:
Від бактерій, їхніх соків
Та ще від токсинів
Поступово, непомітно
Ста́ріють судини.
_________
* Тут прийшло Віктору перше кохання.
**Впродовж навчання Віктор виконав добротну
наукову роботу, за що був удостоєний премії та
золотої медалі імені М.І.Пирогова.
Так Дроботьком-юнаком
Розпізнано «прозу»,
Що була, між тим, вінком
Атеросклерозу…
6.
Та продовжити навчання
Йому не припало –
Пригадалося заслання,
Й «дігтярівське сало»*
За бунти, де участь Віктор
Мав нагоду братии,
І за що не мав він світла –
Кинутий за грати.
Ненадійним об’явила
Влада того мужа
Та й у Бобрик** відрядила –
Хай лікарем служить.
І хоч Віктор не в науці,
А лише в лікарні,
Йому ж світло на посту цім,
Бо ж – не в буцигарні.
За роботу ескулапа
Кметі*** благодіють:
За добро добром і платять –
Всім, чим тільки вміють
____________
*Йде мова про нагляд поліції, якому був підданий бунтар.
** Село поблизу м. Ромен – повітового центру Полтавської
губернії (нині Сумської області).
* *Кміть (діал.) – селянин.
.
А все більше тим, що ці́ну
Ніколи не мало,
Й не під силу товстим стінам:
Це – любов, не «сало»...
7.
Пішло б все на краще, аби не війна,
Бо долю народу ламає вона.
Війна світова, та за тим – громадянська,
За ними в форватері – влада радянська...
І скільки ще витрима вражих нашесть
Народ український, в ком слава і честь?!
І скільки ще буде і кривд, і облуди
Для довготерплячого нашого люду?!
...Одною ніколи не ходить біда:
Біда за бідою, мов тала вода,
Туди йде, де тонко, де топко, де низько,
З війною йде й пошестей цілая низка:
Чума, тиф, холера і голодомор –
Мітла по засіках холодних комор...
Було і в Ромні так в двадцятому годі,
Коли малярія з’явилась*. В пригоді
Тут лікарьський досвід Дроботька постав:
І Ромен, і Сулу, і околичний став
Обстежував лікар й зловив комара –
Рознощика пошестей тих – малярій.
Говорять, і досі комар, мов мара,
В Ромені гуляє, та, видно, без дій,
Бо лікар Дроботько знання про хворобу,
Здобутий ним досвід лишив на сторожі.
Гудуть хай комахи, – хоч сотні, хоч рій,
Не буде в країні таких пандемій!
8.
Минають дні, минають роки,
А Віктор все ще у Ромні –
Його тримають за всі боки
Діла, які – не звершить, ні!
Слабким бо ж місцем в цьому місті
Була на той час медицина.
Як задарма віддать костистій
Свою дочку чи сина?!
І лікар слав свої знання
У люди через курси,
Які створив не навмання –
Свідомо, щоб ресурси
Людські Вкраїні зберегти
Та духом преумножить,
Щоб всі – і він, і я, і ти –
Могли недуг знеможить.
Та Віктор тим ще переймавсь,
Щоб людність об’єднати**,
Щоб захистить її права
На вулиці і в хаті,
____________
*В 1920-21 роках Віктором Дроботьком у р. Ромен
і околицях виявлено і локалізовано вогнище малярії.
**йдеться про участь Віктора в роботі громадських
організацій в Ромнах у ці роки.
Щоб люди мали хліб і сіль,
І дещо ще й в стодолу,
Щоб кожен мав у серці ціль
Служить ідеї й столу.
І він свій дух рафінував –
Брав участь в грі театру,
А почуття він римував
При свічці і при ватрі...
9.
«Життя коротке – мистецтво вічне,
Хай вічна пам’ять його жрецям!»
З газети «Наше слово» м.Ромен
від 1209.1921.
Чи був герой наш таки артистом –
Питання спірне. Напевно, був.
Чому ж бо в нього душа пречиста,
І звідки в нього слова – намисто,
І де їх лікар, від кого чув.
Так склалось в тії буремні роки:
У місті-квітці, що звуть Ромен,
Жреці мистецтва величним кроком
Несли пожертву, несли, нівроку
І не жаліли своїх рамен.
Кавалерідзе*, Шкурат** і Ганна,
Що – Затиркевич.*** Ще й Хуторна.****
І трупа в Ганни і дужа, й славна,
А у актриси – постава гарна
Талант квітучий – наче весна.
Чому ж Дроботьку не бути з тими,
Хто до народу стоїть лицем?
Хто слово правди в народ нестиме,
Хто скаже сміло його й правдиво
Не обминувши усобних тем?
...Було б все добре, та сталось лихо –
Пішла Карпинська в останній день.*****
Пішла у Вічність... І стало тихо...
І стало тихо, бо сталось лихо –
Не стало чути її пісень.
А що ж Дроботько, наш добрий лікар,
Не зміг злодійку-смерть зупинить?
На те все йшлося: минулось літо,
Настала осінь – незримо й сліпо –
І обірвалась СРІБляна нить.
Удень – робота, тріумфи – ніччю:
Така вже доля, уділ митця!
Потухла рампа, погаснуть свічі...
«Життя коротке – мистецтво вічне,
Хай вічна пам’ятть його жрецям»
_______
*І.П. Кавалерідзе (1887-1978)- український скульптор,
кінорежир, драматург, організатор і режисер театру в
Ромнах.
** С.Й.Шкурат(1885-1971) – самодіяльний актор
Роменського музично-драматичниноь театру.
Заслужений артист РРСФР. Знімався у багатьох
фільмах, у тому числі у Фільмі О.Довженка "Земля".
*** Г.П. Затиркевич-Карпинська(1855-1921) відома
українська акторка, співучасниця театрального
життя М.Кропивницького, М.Садовського,
М.Саксаганського, М.Заньковецької. Уроженка смт Срібного –
нині мого та В.Г.Дроботька районного центру.
**** Є.О.Хуторна(1856-1980) – драматична акторка із
трупи М.Садовського, що разом із Г.Затиркевич-Карпинською
вступила до Роменського театру у 1918 році.
*****Йдеться про смерть Г. Затиркевич-Карпинської
12 вересня1921року.
ID:
714672
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 27.01.2017 00:27:16
© дата внесення змiн: 03.05.2017 06:16:34
автор: Олекса Удайко
Вкажіть причину вашої скарги
|
А атобі - мій! Дякую, що дочитала до кінця... Та наберись терпіння - ще на 15 сторінок, вчора лише закінчив... 
Досить цiкава iсторiя. Дуже достовiрно ви описали рiзнi iсторичнi епохи. А то ж ще кажуть, що у Киевi була у другiй половинi 19 столiття i на початку 20 столiття гiмназiя "Колегiя Павла Галагана". А заснував цю гiмназiю теж один з нащадкiв полковника Галагана Григорiй Галаган, назвав ii на честь свого сина. I це був один з небагатьох навчальних закладiв тих часiв, де викладачi з повагою ставились до украiнськоi мови i лiтератури i учням теж намагалися таку повагу прищепити.
Піду вниз до буфету збиратися з силами! 
Якби знав я, що ти такий слабкий, 
А КАТРЕНИ. випадково не у Вашу честь назвали, Катерино? 
