Спало плесо ставу, як лебідка
Стрімко в нього впала край села,
Виглядала пару вона звідти,
Де щаслива з лебедем була,
Де вони кохалися щоночі,
Обіймались шиями й крильми,
Й закривали від блаженства очі,
А під ними став лежав… німий.
А сьогодні лебедя не стало –
До свого гніздечка не вернувсь,
На воді, ранковій, мов із сталі,
Перед нею радо не пірнув.
Затремтіли крила лебедині,
Закричала зранена душа.
Сколихнув той крик її долину,
Але лебідь все не поспішав…
Крила її плесо навпіл рвали,
Плач холодний ранок розбудив…
Трави пір’я лебедя… тримали,
Що спішило, мертве, до води.
20.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Лєночко, ця історія взята із життя. Ми з чоловіком натрапили на біле пір'я біля річки і зразу не зрозуміли, звідки воно. Раптом помітили на воді лебідку, одну, а незадовго перед цим плавала на воді лебедина пара. Тільки тоді здогадалися, що пострадав лебідь. Очевидно, він захищав свою кохану, а хто його розірвав, не знаємо. Мабуть, собаки.
Дякую за прочитання.
О, Господи... Тому я і перечитувала декілька разів... Бо й було враження, ніби бачу цю картину, настільки правдиво ви розповіли... Дуже шкода! Можу собі уявити, як вам було бачити таке... Розірвали мені серце, Моя дорога...
