За селом криниця обміліла,
Журавель похнюплений стоїть.
Ну яке кому до того діло?
В час розчарувань і лихоліть.
Ну яка кому до того справа?
Коли лихо ходить між людей,
Що колись втамовувала спрагу
Козакам, що зупиняли тут коней.
...........................................................
І тополі всохли, мов якісь примари
Верховіттями у небо пнуться,
А легкі біленькі нави- хмари
Зачепились і немов кужіль прядуться.
...................................................................
І село, скоріше це вже хутір,
Бо недавно розбомбили три господи,
*Град* ударив в клен на перепутті,
Й споришами заростає шлях до броду.
Ще гудуть дроти високовольтні,
Під горою в хаті світиться віконце,
Там ще мешкають, такі самотні,
Що не зазира в обійстя навіть сонце.
.................................................................
А колись в криниці плюскотіла,
І в цеберку сріблилась вода...
Ну скажіть, яке до того діло?
Коли бродять смерть навкруг й біда.
За селом криниця...
Дякую, Любочко Вірш розбитий, як і почуття, бо вже три тижні спілкуюсь з приєтелькою, що вивезла два роки тому дітей і внуків з *зони*, а цієї весни повернулась до чоловіка, і знайшла обмілілу криницю його душі. Вона не жаліється, просто її уривчаті розповіді, дали таку тему, та й писала я його уривками. Не хочу виправляти, Ліді подобається, каже, що я правильно її відчула.
...дуже глибокі живописні образи, але техніка віршування відстає - бажано допрацювати ритміку вірша, було б дуже добре для такої нетрафаретної теми
@NN@ відповів на коментар Сіроманка, 21.06.2017 - 17:07
Це рвані образи(три тижні болючого спілкування) від розмов з жінкою, яка глибоко переживає своє повернення з краю *обмілілих сердець *.
Дякую Вам за пораду, але боюсь, що виправляючи ритміку, спростую відчуття болю тієї дійсності.