Щоб грати у життя - не треба масок,
Ні гриму, ні костюмів, ні прикрас -
Ті, що в мені ітак! стискають па́сок,
Самі міняють ролі кожен раз.
Там є і ультрас, роніни й юристи,
Військові, романтичні і земні,
Фріфайтери, історики, артисти,
І, майже майстри спорту, та - не слів.
Вони самі ведуть в мені виставу,
Немає сил терпіти вже цю труппу!
Хоч лікар ще діагноз не поставив,
Та, схоже, - інвалідність...перша група.
Мене від них то нудить, то хандрить,
То весело, то знов! температура,
Падлюки не замовкнуть ні на мить!
Ворожих військ підступна агентура!
Вони на мене накладали шви:
На серце, пам'ять, двадцять - на обличчя
І що би там не говорили Ви -
Не всі підходять під те слово "личать".
Вони - мого страждання табуни,
Вони - моїх недоліків мотори
І прагнення кохання - теж вони:
Зерно емоцій зсипане у гору.
Коли ватага чорних, злих людей
Прийде погратись в замки на цей насип,
Озброївшись лопатками дітей,
Копну́ть і крикнуть: "Так, а він - ще й на́цик!"
Дійсно, трішки різні в нас автобіографії получились 
