Зима накрила поля снігами,
Іскрить, сріблиться, мов розмовля,
Як сонце ясне, ну а ночами,
Ледь- ледь в дрімоті, як немовля.
То сон побачить, а то з морозом,
По вікнах пензлем сріблить шибки,
Водойми вкриє, всі мимоходом,
Люстерком сяють, ті залюбки.
Враз із зірками веде розмову,
Позичить блиску, гне до землі,
І ранком злата, сипне росою,
По полю срібла, бринить наліт.
Вітрець до танцю, запросить зиму,
Як пташка крила вмить розправля,
Раптово в небо зрине незримо,
Кристал повсіє, світу навмання.
А згодом б’ється в зимові хмари,
- Просніться сонні, струсніть поля!
На радість людям розсипте чари,
Потішусь радо і я й земля.
Сприймаю зиму, як чарівницю,
Про цю панянку пишу вірші,
Мов з нею п`ю, я святу водицю,
Її казковість – в моїй душі.
20.01.2021р.
