- Бі кОзи ловлю тлумач бейбі - співає невідомий солодкий голос крізь мій непевний ранковий сон. Це бабінний магнітофон сусіда Юри, що живе поверхом нижче. Юра - патлатий молодик - затятий меломан, гроза і мачо нашого третього під'їзду п'ятиповерхової "хрущовки". Стіни у ній пропускають усі звуки, наче решето - воду. Тому пісню скоро перекриває звук зливу води з туалетного бачка у квартирі зверху.
А потім калатання допотопної пралки у квартири ліворуч.
- Таня, ти погладила мою рубашку? Де вона?!! - це вже з квартири праворуч.
Сон тривожать не лише звуки, а й сонце. Бо за вікном - ранок першого літнього дня.
А це значить - ранок першого дня канікул! Тепла хвиля золотого щастя накочується на мене. І крізь тонесенькі щілини напіврозплющених очей я спостерігаю мерехтіння зелені за вікном нашої стандартної хрущовської квартири на третьому поверсі. В променях сонця світ фантастично зелений і красивий.
А потім - коли настає несподівана мить тиші і час, здається, зупиняється - я раптом чую далекий перестук коліс: неподалік залізничний вокзал.
Потяги їдуть-їдуть кудись у майбутнє, у шалений вир життя, у далекі велетенські міста, в яких - як мені тоді здається - я коли-небудь обов'язково побуваю!
Де я знайду мільйон друзів і відчиню мільйон дверей!
До незвіданих морів та ніколи не бачених океанів! До неймовірних людей та карколомних пригод із щасливим завершенням!
- Бі кози ловлю тлумач бейбі! - наспівую я, посміхаючись.
- Ловиш, кажеш, кози? - летить раптом у мене подушка із сусідньої спальної локації - з дивану, де спить мій старший брат. Точніше, вже не спить.
У нас одна кімната на двох, селяві...
- Твоя черга гуляти з собакою, бейбі! - передразнює він мій спів противненьким голосом. А потім на моє ліжко застрибує волохата собака Люся - напівболонка, напівовечка)
І я вибігаю в літо.
В далеке літо, де мені назавжди одинадцять. Де увечері з роботи додому повернуться ще молоді і здорові батьки. Де сусід Юрка ще не нюхав оковитої (це станеться потім), а потяги неодмінно їдуть у далекі прекрасні міста.
Хто б міг подумати, що спогад про той далекий ранок грітиме у найтемніші години через роки і відстані?
А звук перестуку коліс - далеке його відлуння - й сьогодні повертає мене у сонячний перший день літа, де ще немає печалі, де вічно молодий Елвіс співає в золоті сонячного проміння
- Because i love you too much, baby!
