Недалечко від села, на горбочку , росла собі одинока тополя, а там недалеко, над річкою красувалася розлога верба. Сумно було обом, не мали пари.
Ось і почали вони дружити. Гомоніли, мріяли , перегукувалися. Однакові були ростом , зеленим листячком пишалися. Любовно сідало на них сонечко , та на їхніх гілкочках відпочивало. Теплими вечорами , прилітав пустунчик вітер.Бавився з ними, лоскотав листячко- то верби, то тополі. Підхоплював їхню розмову і ніс далеко у гори- ближче до хмар, а часом, аж до самого Бога. Відчував Бог їхню любов, а тому і посилав їм силу рости, красуватися.
В той час люди не мали любові в серці, не прислухалися до Божого Слова. Не вірили , що Господь зійшов на землю. Деякі мали своїх богів, інші взагалі ні б що не вірили,а тільки земних царів величали.
Росли собі подружки, тополя та вербичка, далеко від людей, то їм і байдуже було до них. Нічого б і не знали, якби не та буря , що наблизилася до їхнього селища. Була це п’ятниця. Небо почорніло, блискавки зміями перекреслювали небесні простори, тріскали недалекі високі скелі. Падали дерева. От тільки верба і тополя стояли непорушно.
Квапливо пролітав вітер попри вербу, напоїв її своїми краплинками ,а тоді ледь чутно прошепотів-
-Він помер, Його розіп’яли на хресті.
- Кого? спитался верба.
-Того, хто приніс любов на землю. Господа нашого, Ісуса Христа.
Затремтіла верба від болю, безсило схилила свої віти до землі та так і застигла в цій позі навіки. Навіть не мала сили розказати про це горе своїй подрузі тополі.
Вербичка плакала три дні, не піднімаючи очей .
Аж ось повіяло теплом . Це знову прилетів друг вітер і приніс зі собою звуки радісних сурм і пісню, що розливался дзвіночками- Христос Воскрес...
Почула цю пісню тополя, розпитувала, що ж це за пісня така? Розказав вітер тополі і про смерть і про Воскресіння . Зойкнула тополя , та зразу ж і зраділа такій вісточці. Випростала свої гілочки підняла їх високо-високо під хмари, дякуючи небесам за таку радість. І росте вона з тої радості все вгору та вгору прославляючи Бога. Струнка, висока, щаслива. І знову заговорили подружки між собою!
Тому, що вербичка в жалобі так низько зігнулася до землі, вона не бачила радісних людей,тополя все їй розповіла. Та не могла вже верба піднести своє гіллячко. Так сумно ставало від того, що не могла дивитися на небо, так як її подружка. Люди довідалися,про велику любов вербички до Бога, поспівчували вербичці. Почали кожного року величати її. Несуть її гіллячко до церкви , святять, а потім до хати забирають. Та перед тим , жартівливо торкаються один одного приказуючи-
Не я б'ю, верба б'є
-Якая,
-Святая,
Недалечко червоне яєчко,
Через тиждень
Та й Великдень!
Прийшовши додому, кладуть гілля верби за іконку Ісуса та Матері Божої, бо ж за тиждень велике свято Воскресіння Христового!
А як настає ніч, щоб ніхто не бачив і не чув, верба і тополя на вигоні, пісні співають та вітають одна одну- Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
ID:
405637
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.03.2013 00:35:38
© дата внесення змiн: 03.03.2013 03:02:59
автор: горлиця
Вкажіть причину вашої скарги
|
АБО Ж НОВОСТВОРЕНА ВАМИ ЛЕГЕНДА...
