Як там тобі в москальському краю?
Дружина дбає? Чи щасливі діти?
Ще попіл сиплеться на голову твою?
Чи може вже у ніг зів'яли квіти?
Про що нагадують тобі пекельні сни?
Нова тюрма? Черговий сниться строк?
Чи дякують тобі твої сини?
Чи гріє тебе світло від зірок?
Купив ти щастя з того, що накрав?
Із чим підеш туди, на зустріч Богу?
Розкажеш людям скільки назбирав
І намолив в останнюю дорогу?
Яку то славу дітям і онукам
Залишив у історії віків?
Які пройшов, які отримав муки
За те, що в Україні наробив?
Ти напиши, як у москальськім раю,
Криваві сльози наші споглядав,
Як на крові, на горі тім ся маєш?
Чи срібники не всі ще прогуляв?
Мовчить Іуда. срібники рахує.
Не бігає вже падло по пеньках -
Чи то в Ростові, чи Москві ночує -
Лиш жах блукає у його очах.
Всі наші легітимні сплять і марять,
Що все забудуть, якось пронесе …
Не зловлять, не посадять, не зашкварять …
Не для себе, а для дітей усе …
Іуди гріх ніколи не забудуть.
Ні через сто чи більше то віків
Іуд своїх, як юд ганяти будуть
Оце й усе, що нагадати хтів.
Пиши, пиши! Проффесор легітимний
Молись і кайся! Поки є ще час!
Та поділися досвідом із тими,
Які при владі зараз поміж нас.
Як правду скажеш, то можливо й дійде
Твоя молитва до потрібних вух,
А як брехатимеш — то правда сама вийде,
А з них всіх вийде їх вонючий дух...