Очі змикались до спалахів болю.
Тінь беззмістовно лягала у світ.
Здолано те, що кричало наповну,
Коли залягало у зморено-плід
Його та її, що під знаком любові...
Дивиться вгору на їхнє вікно,
Яке зі стіною у зрадницько-змові -
Їх просто немає,..нема і давно.
Кохана й дитина поринули в сяйво...
Він як і вперше, але не згорів.
Чому ж ти жорстока, неправедна барво? -
Може, із тисняви мінних полів...
Усе обірвалось умить, як і стіни...
Люди міцніші за цеглу,..чи ні...
Він обирає покинути міни,
Та двоє приходять,..і лиш уві сні...
16.08.2023