|
Рожевий обрій,
Красу останню зібрав з квітучих жоржин,
Від пелюсточків,
Поміж хмарин, ледь- ледь темнішу тінь приклав,
Промінчик сонця,
Розсипав злато, поміж прозорих гардин,
Сприймала осінь,
Щиро раділа, що її не забував.
У надвечір’ї,
Земля деінде іще барвисто квітне…
Здаля сузір’я,
Ледь мерехтить, як імпульс - ознака єднань,
Із блиском іскри,
Що зберігають, щораз яскраве світло,
Немає міри,
Як безкінечність світообігу всіх знань.
Згасає обрій,
Небесне плесо під дійством диво – нічки,
Ясніші зорі,
У хороводі, шлють поцілунки листю,
Легкий серпанок,
Лукавий місяць, ледь схилився до річки,
Мов на останок,
Цей блідолиций, наспівує їй пісню…
Прощаймось, осінь,
О, чарівна, строката, люба, золота,
Лиш ляжуть роси,
Знай не остання, це моя терпка сльоза,
Бо ж часто буду, тебе згадувати я.
15.11.2024 р
ID:
1026593
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.11.2024 10:30:34
© дата внесення змiн: 16.11.2024 10:44:55
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
