Ой за лісом поле, поле з ковилою,
А за полем гори тягнуться до хмар.
Не буває радості разом із бідою,
Десь на полонині задрімав вівчар.
Шепотіли гори вітру степовому,
Про свої бажання в лісі побувати
І що вони мріють в грунті кам’яному,
Золоте насіння та й заколисати.
Вітер за годину прилетів до лісу,
Похватав насіння, гілля обломив.
На яскраве сонце кинув хмар завісу,
А що вкрав таємно степом розгубив.
Тепер одинокий стоїть серед поля
Кленок кучерявий небо підпера.
А на горизонті молода тополя,
В морі трав’яному гіллями маха.
Біля гір вродили кущики тернові,
В кам’яному грунті корені ростуть.
Вони розказали про свій ліс чудовий
І струмки, мов сльози, поміж скель течуть.
17.11.24р. Олександр Степан.
