Я прошу́: не карта́й мене словом
За любов, що раптово пройшла!
У душі́ моїй знову і знову
Виробляються антитіла́.
Перша зрада зробила вакцину,
Від якої я ледь не помер, –
Вірогідно, із тої причини
На кохання не здатен тепер.
Хоч вирує у пристрасті тіло –
Це доводив не раз тет-а-тет, –
Та в душі́, як би ти не хотіла,
Вже розвинувся імунітет:
Він кохання туди не пускає
Крізь незримий імунний ланцюг.
Я і сам достеменно не знаю,
Хто душі́ він – чи ворог, чи друг,
Бо того́, що минуло, не стерти,
А у грудях ще серце бринить,
Що воліло б від зради померти,
Ніж весь вік без кохання прожить.
Листопад 2024 року