Я летіла з вітром. Небокрай
Мене ніжно обіймав за плечі.
Я сказала: душу забирай...
І спустилась пакувати речі.
Я втекти хотіла від думок,
Що були тобою оповиті.
Залишився лиш останній крок.
Лиш останній! Як його зробити?
Позбулась давно тілесних ран,
Залишились поряд лиш духовні.
Не потрібен знову нам обман,
Ми пусті... хоч чаші наші повні.
Ти пішов. Пішла туди і я.
Ти пробач, що ще живе кохання.
Дарував це ж ти йому життя...
Хоч послав тепер його в заслання.
Відпусти! Благаю відпусти!
Мою душу... в літні снігопади.
Бо не здатна я тягар нести.
Бо не здатна пробачати зради.
Класно... Забираю в обране
Не ображайсь, але для підтримки ритміки (зміст я зовсім змінювати не хочу) зміни порядок слів у "Ти душУ мою у літні снігопади." на щось таке "мою душу в літні снігопади". Звісно, вибачаюсь, якщо це задум авторки змінювати ритміку, підкреслюючи зміст.
V.A. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Та я залишу,краще, в такому виді, в якому мені диктувала душа...
Ти (не запереречуєш якщо на "ТИ"?) не відповіла, коли ж буде продовження "ЯНГОЛА-ОХОРОНЦЯ"??????????????????????????
Трикутник вічний: він, вона і Вітер.
На світі стільки чаш він осушив...
За небокрай із ним летіли в літо,
Він дарував тепло, духм`яні квіти,
а потім взяв... і просто залишив
V.A. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та я залишу,краще, в такому виді, в якому мені диктувала душа...
