Ведіть мене через дрімучий ліс.
У променях погожого світанку
Так сонячно біліє вишиванка-
Ота,що бабця вишила колись...
Немов ручай розплЕлася коса,
Ой коси-коси,ви-дівоче щастя!
Сира мотузка в'їлася в зап'ястя,
Обмила ноги вранішня роса...
Вологий ліс сьогодні мовчазний,
Йому мій біль разючий і нестерпний...
О,як у мене в грудях серце терпне!..
Вже не зустріну теплої весни...
Вже не прийду до тебе на розмову,
Мій любий лісе,батьку,не журись,
Десь там,можливо,стрінемось колись
І у сльозах обіймемося знову.
Між гострих круч звиваються стежки:
Отут мого дитинства перші кроки
Від батьківської хати в світ широкий,
Отут мої повстанські співанкИ...
Тут журавлем увічнена криниця
І мамине барвисте вишиття
На витканому полотні життя-
Воно тепер мені щоночі сниться...
Блищить у травах батькова коса,
Холодна сталь її на сонці терпне,
Парує молоко у дзбанку тепле...
Лягла на душу спогадів роса...
Ведіть мене,совітські конвоїри,
Від подихів важких повітря згіркло
І на шинелі п'ятикутна зірка
Уп'ялася у серце диким звіром!..
Спинилися над прірвою...Аж заки-
Холодний постріл!..Кров на вишиванці...
Прощай,мій лісе!І брати-повстанці!..
На грудях розцвіли криваві маки...
Ой,маки-маки,хто це вас насіяв
Між вишиття барвистого мого?
Схилився наді мною сивий Бог,
Утер сльозу,що висікла на віях...
Між гострих круч
звиваються стежки:
Отут мого дитинства перші
кроки
Від батьківської хати в світ
широкий,
Отут мої повстанські
співанкИ...
Із маминим молоком.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Наша мова,наша пісня не вмре,не загине..."Будьмо!