* * *
О, чортівня!
Знов на півслові
по лезу думки в напівсні,
я попри все мордую совість,
а потім кланяюсь весні.
Помилка може? Ні – осічка,
і епізод з невдалих спроб.
Тремтить душа, не тане свічка,
якщо все тіло б’є озноб.
Ще очі втомлені малюють
маршрут невидимих авто,
та думи вперто галасують
тебе шукають, як ніхто.
А в особистому полоні
метає злість вовк-одинак.
Кричить у тьму слова солоні,
й не розуміє, що не так.
Не дорікай їх за пів міру,
не четвертуй їх за пів гріх,
ти першим став, кому я вірю,
ти перший свій серед своїх.
Твої прямі координати
є противага віщим снам.
Тариф безсонниці ми платим
за пересилку телеграм.
Не все від нас залежить, друже,
якщо абсурдний світ німий.
Думки мотає ніч байдуже,
тче слів бездумні килими.
Краде світанок зорі наче,
червоний пруг на схід проліг.
Ти безоружний. І тим паче
в бою із совістю поліг.
З пітьми вертаюся повільно,
себе питаю: «де я, де?».
Знімає сонце з петель вікна
і тулить промінь до грудей.
Затихли ледь душевні спори,
відчула серцем твердь земну.
Пора сховати день за штори
і додивитись рештки сну.
