Ми всі стомились від війни.
Тривог і сліз, і горя поруч.
А як же хлопці, як вони,
йдучи на штурми голіруч!?
Три дні без їжі та води,
без сну, тепла та відпочинку.
За кілька кроків - вороги.
Від кацап'я нема спочинку.
Густе повітря аж гуде.
Крізь безпілотники - ні дня, ні ночі.
А вдома їх дружина жде,
і мама, що проплакала всі очі.
І донечка маленька, і синок
чекають з нетерпінням тата.
(А він й гостинця передать не змог!
Не встиг...)
І знову черга з автомата.
За маму, за кохану, за малу,
за немовлятко у колисці,
за землю рідну, дорогу
солдат воює третій рік - не місяць...
Ні, він не каже, що стомивсь,
і не жаліється нікому.
У погляді твердому - сила й міць.
Та як же хочеться йому додому!
Але нема на фронті вихідних...
Надія Пашутинська