Примхлива осінь в сивині печальній,
Дощем холодним душу насторожить,
Та листопад в журбі сентиментальній,
Мрійливо в вальсі серце розтривожить...
Золототканим спогадом кохання,
Спливе на пам’яті, розважливій здавна,
Той час, охоплений вогнем жадання,
Пригублений чуттям незрілого вина…
Сум'яття фарб та шепіт звуків серця,
Бурхливо вабили нас таїнством своїм,
Життя вривалось кожен день без стуку,
На хвилях щастя в мій родинний дім...
Пливли хмарки, як птахи легкокрилі,
Вуаль із ніжності спускаючи для нас,
І місяць часто задивлявся з небосхилу,
Втішаючись побаченням щораз…
Вечірня зустріч нас вела в світанки,
І сполох зірок надсилав нам дивину,
В гіпнозі незбагнених колисанок -
Ми разом душами зливалися в одну…
Дуже гарно!!!Але так в проситься: " В гіпнозі незбагнених колисанок -
Ми разом душами зливалися в одну…" Мається на увазі - душі поєдналися... З найкращими побажаннями
Раїса Гришина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
давно не читав нічого такого романтичного. Мені тим і подобається той час, в якому ми живемо, бо в ньому можна писати практично будь-яким стилем. Але для осені той стиль, що Ви обрали, пані Раїса, більш за все личить.
Спасибі Вам за краплю романтики у келиху гіркого вина повсякденності.
Раїса Гришина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
